Дібрівський: шляхом таємниць до легенд

 Покровщина – чи не най багатший на легенди та природні дива район Дніпропетровщини. Та, подорожуючи цим краєм, не оминіть Дібрівський ліс! 
 Саме у цій місцевості, по річці Вовчій, що петлею охоплює ліс, проходив кордон Самарської паланки Низового Війська Запорозького, 
 
поруч нього – відомий Муравський шлях, в часи ж революційні ці землі чули ходу батька Махно!

 Справжня козацька фортеця

Дібрівський ліс - один з найбільших зелених масивів України: його площа сягає аж за півтори тисячі гектарів. Хвойний та листвяний, з непролазними хащами, звивистими доріжками та мальовничими полянами, ліс з кожним кроком все більше зачаровує, - мов у казку веде. Якщо ж спинитися й, затамувавши подих, послухати дихання дерев, починає здаватися, що все навколо мов озивається! 

Та й не дивно. Є що розповісти Дібрівскому, бо ж чимало він побачив на своєму житті. У XVII столітті ліс масово заселявся запорожцями, які влаштовували тут зимівники. От і славетний отаман Іван Сірко полюбляв ці місцини, мав він й жінку звідсіля.

 На крутому ж правому березі ріки Вовчої, в густій діброві, Сірко держав свій зимівник, перебуваючи у якому, разом з козаками, добряче лякав татар. 

Й після смерті отамана, місцину з острахом обминали вороги - вірили: десь тут ходить його душа! Цікаво й те, що до революції ліс являв собою ніби фортецю:був обнесений доволі великим ровом, - тож доступу до нього практично не було. Та й не часто туди заходили чужинці – вважали, що Дібрівський населений нечестю та відьмами.

 Привид Махно та його скарб

У місцевих хащах існує ще одне місце, яке не кожен сміливець відвідає на самоті, бо ж кажуть, що тут теж можна побачити привидів, зокрема - самого Нестора Махно! Чому? Бо ці землі добре пам’ятають ходу «Батька». Так, в центрі Дібрівського, серед чималої поляни зовсім недавно ще височів чотирьохсотлітній дуб-велетень, під яким полюбляв відпочивати Нестор Іванович. Та 2002 року вандали спалили зеленого красеня й наразі від його величі лишилося лише широчезний пеньок, висотою трохи більше метра з вмонтованою табличкою.

Та бувала велич видка ще й зараз – обхват стовбуру до п'яти метрів! У дуба є назва, від якої стигне у жилах кров – «Дуб Смерті». Згадуючи її, і вдень відчуваєш себе моторошно: ніби під чиїмось уважним оком.

Існує безліч легенд, що пояснюють назву «Дуб Смерті». Одна з них свідчить, що так почали прозивати величезне дерево під час громадянської, через те, що Махно вішав на гілках людей. Одначе дослідниками виявлено, що цей факт – не що інше, як вигадка більшовиків. Велетня же іменували «Дубом Смерті»ще раніше - через присягу «битися до смерті за волю», яку давали тут повстанці! Та з дубом все ж пов’язані вбивства - старожили свідчать: на ньому дубові таки страчували людей, одначе це коїли не махновці! Якось місцеві банди стратили тут кількох людей з метою пограбування. Згодом, коли банда була знищена, під дубом знайшли 24 могили, в яких бандити сидячи поховали свої жертви. Замучених перепоховали, недалеко від дуба. З тих пір дуб ще більше укріпив свою назву «Дуб смерті».

Цікаво, що титул “Батько” Нестор Махно одержав саме в Дібрівському лісі, біля Дуба. Це сталося після відважного нападу малочисленого загону Махна і Щуся на австрійських карателів і вартових, що безчинствували в місцевому селі Великомихайлівці. Тоді всі дібровці в один голос заявили Нестору Івановичу: «Відтепер ти - наш Батько!» Цікаво, що місцеві жителі частенько бачать привид Нестора Махно біля дуба. Кажуть, що тут шукає отаман захований скарб, а хто йому потрапляє під очі – так лякається, що й життя може лишитися.

 Шукайте сосну кохання!
 Спочатку у Дібрівському сосен майже не було, з’явилися вони лише в кінці XVIII століття, коли місцеві прочани, ходячі до Києво-Печерської Лаври приносили звідти насіння і бережно висаджували його на піщаних пагорбах. Так виник чималий сосновий ліс. Та було в ньому одне особливе дерево – «Сосна кохання»! Вона мала незвичайну форму: стовбур низько розділявся на п'ять гілок. Три тягнулися до сонця, дві - хилилися до землі.

 Стояло це дерево при лісовій дорозі, приваблюючи перехожих, що вважали його чарівним. Саме тут у багатьох юнаків і дівчат зароджувалося кохання, яке неодмінно було щасливим!
 
 Та згодом легендарна сосна засохла. Та люди вірять, що «Сосна кохання» десь є у лісі та знайдуть її лише чисті душею!

 Легенда Марушиних скель

Рукавом річка Вовча охоплює Дібрівський ліс. На її берегах чимало скель і майже кожна має свою назву. Один із найбільших гранітних каскадів, що піднімається високо над водою з давніх-давен називають Марушкиними скелями. Про них існує багато легенд. Ось одна. Неподалік жив злий пан, що якось закохався у місцеву красуню, Марушку. 

 
Та дівчина любила козака, на пана уваги не звертала. Багатій не відступав: звелів слугам вкрасти Марушку, принести у свій палац, а її коханого вкинув у глибоку яму. 
 
Не захотіла дівчина терпіти наругу і втекла з палацу. За нею кинулася погоня, настигла біля скелястого берега, над рікою Вовчою. Не бажаючи бути захопленою, дівчина кинулася зі скелі, - аби тільки дістатися панові. Так загинула Маруша. 


Та легенда про її кохання та сміливість живе не одне століття.

 Анфіса Букреєва